Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці, Полтавської області, у сім’ї селян. Він ріс без батька, під опікою матері Ганни Федорівни та діда Федора, які підтримували його любов до навчання та читання. Симоненко закінчив середню школу в селі Тарандинці з золотою медаллю в 1952 році. Потім він вступив на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, де почав писати вірші під час навчання.
У 1957 році Василь закінчив університет і почав працювати журналістом у різних газетах Черкас. У квітні 1957 року він одружився з Людмилою Павлівною Півторадньою, і у них народився син Олесь у лютому 1958 року. Симоненко часто висловлював свою любов до дружини та сина у віршах.
Творчість і громадянська позиція
Василь Симоненко став одним із найвідоміших поетів покоління шістдесятників. Його дебютна збірка віршів «Тиша і грім» вийшла друком у 1962 році і принесла йому визнання як вільного і неконформістського мислителя. Симоненко був активним учасником громадського життя, часто виступав на літературних вечорах і дискусіях. Разом з друзями він розслідував місця масових поховань жертв НКВД у Києві, що викликало невдоволення влади.
У його творах часто зустрічаються патріотичні мотиви, як у віршах «Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», де він висловлює глибоку любов до України та прагнення зберегти національну ідентичність. Симоненко також писав сатиричні твори, такі як «Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», які критикують радянську систему.
Романтика у листах і творах
Листи Василя Симоненка до дружини Людмили — це не лише прояв його романтичної натури, а й відображення його внутрішнього світу. У них він висловлює свої почуття, часто жартуючи і граючи з дружиною. Симоненко обіцяв щовесни готувати трояндове вино для Людмили, додаючи до нього “дрібку кохання”, що стало символом його любові та творчого підходу до стосунків.
У його віршах інтимної лірики, таких як ті, що увійшли до збірки «Тиша і грім», відчувається щира любов і краса почуттів. Симоненко майстерно поєднував у своїх творах гостру соціальну критику з інтимними переживаннями, що зробило його поезію близькою до читача.
Смерть і спадщина
У 1963 році Василь Симоненко був жорстоко побитий міліцією в місті Сміла, що призвело до його передчасної смерті від раку нирок у грудні того ж року. Його творчість мала величезний вплив на розвиток національно-демократичного руху в Україні. Після смерті Симоненка його вірші продовжували поширюватися у самвидаві, ставши символом опору радянській тоталітарній системі.
Спадщина Василя Симоненка
Симоненко залишив після себе не лише поетичні збірки, але й приклад того, як можна любити щиро й беззастережно. Його творчість надихає сучасників шукати красу в простих речах і цінувати миттєвості життя. Його вірші стали піснями у виконанні таких музикантів, як Тартак, Плач Єремії, Хорея Козацька, що свідчить про його вплив на сучасну культуру. Симоненко став символом правди у літературі і допоміг відродити українську мову, надихнувши нове покоління митців і активістів.
