У сучасній Україні мало яке ім’я викликає таку поляризацію думок, як Степан Бандера. Для багатьох українців, особливо на заході країни, він є символом боротьби за незалежність і опору російському імперіалізму.
Для інших, зокрема в Росії, Польщі та Ізраїлі, він залишається контроверсійною фігурою, яку звинувачують у співпраці з нацистами та причетності до етнічних чисток.
Хто ж насправді Степан Бандера, і чому його постать має таке значення в сучасній Україні, особливо в умовах російської агресії?
Життєвий шлях Степана Бандери
Степан Андрійович Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів, тоді частині Австро-Угорщини, в родині священика Української греко-католицької церкви. З молодих років він активно долучився до націоналістичного руху, приєднавшись до Української військової організації в 1924 році.
У 1931 році Бандера став керівником пропаганди Організації українських націоналістів (ОУН), а в 1932 — очолив ОУН у Польщі. 1934 року він організував вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, за що був засуджений до смертної кари, яку згодом замінили на довічне ув’язнення.
Після початку Другої світової війни та вторгнення Німеччини до Польщі в 1939 році, Бандера вийшов на волю. У 1940 він очолив радикальне крило ОУН, відоме як ОУН-Б.
30 червня 1941 року, після німецького захоплення Львова, соратники Бандери проголосили незалежну Українську державу. Однак Адольф Гітлер відкинув ідею української незалежності, і Бандеру заарештували та ув’язнили в концтаборі Заксенгаузен до 1944 року.
Після війни Бандера жив у Західній Німеччині, де 15 жовтня 1959 року був убитий агентом КДБ.
Складна спадщина: герой чи колаборант?
Спадщина Бандери залишається предметом гострих дискусій. Згідно з опитуванням, проведеним Фондом “Демократичні ініціативи” у серпні 2022 року, майже 50% населення України позитивно оцінюють діяльність Степана Бандери, що на 19% більше, ніж роком раніше.
Андреас Умланд, експерт Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень, зазначає, що культ Бандери є “виявом вибіркової пам’яті та політики історії”.
“Люди пам’ятають, що Бандера був радикальним борцем за незалежність, який відбував термін у польській в’язниці та німецькому концтаборі і був убитий КДБ. Але не пам’ятають, що як на початку, так і наприкінці Другої світової війни рух, який очолював Бандера, співпрацював з Третім рейхом з різних причин”, — пояснює він.
Грегор Россолінскі-Лібе, біограф Бандери та історик Вільного університету Берліна, стверджує:
“Звичайно, Бандера хотів української держави, але він хотів фашистської держави, авторитарної держави, в якій він був би лідером”.
Водночас дослідники зазначають, що немає доказів особистої участі Бандери у вбивствах цивільних осіб, євреїв та поляків.
Символ боротьби з російським імперіалізмом
Сприйняття Бандери докорінно змінилося після повномасштабного російського вторгнення в Україну. Історик Тімоті Снайдер охарактеризував Бандеру як “фашиста, який прагнув зробити з України однопартійну фашистську диктатуру без національних меншин”.
Проте чеський політолог Лубош Веселий критикує таку оцінку, називаючи її “образливим спрощенням, що виривається події та людей з контексту епохи”.
Важливо зазначити, що Бандера тепер сприймається багатьма українцями насамперед як символ боротьби проти московського імперіалізму. Його популярність зросла особливо серед молодих українців, що мають вищу освіту та більший достаток.
1 січня 2023 року Верховна Рада України опублікувала у Twitter фотографію головнокомандувача збройних сил України Валерія Залужного, який показує великий палець поруч із портретом Бандери.
Публікація містила цитату: “тотальна і верховна перемога українського націоналізму відбудеться, коли Російська імперія перестане існувати“.
Бандера в міжнародній історій
Постать Бандери викликає негативну реакцію в Росії, Польщі та Ізраїлі. Центр Симона Візенталя вважає Бандеру нацистським колаборантом і різко критикував рішення українського парламенту оголосити його день народження національним святом.
Росія використовує історичний зв’язок між ОУН-Б та нацистською Німеччиною для демонізації українських націоналістів, назвавши “денацифікацію” одним із приводів для вторгнення в Україну в 2022 році.
У сучасній Україні Бандера залишається протиріччям, що розділяє суспільство, але водночас об’єднує багатьох у прагненні до незалежності від Росії. Його постать, зі всіма її суперечностями, стала символом складного історичного шляху України до державності.
Які основні досягнення Степана Бандери
Степан Бандера швидко піднявся в рядах Організації Українських Націоналістів (ОУН) після вступу в 1929 році. У 1930 році він став керівником секції, що поширювала пропаганду ОУН у Східній Галичині, а через рік — директором пропаганди всієї ОУН.
У 1933 році він фактично очолив крайову екзекутиву ОУН, що було офіційно затверджено на конференції в Берліні 3-6 червня 1933 року.
З 1932 року Бандера був заступником керівника ОУН і контролював кілька “бойових одиниць” у Польщі в таких місцях як Вільне місто Данциг, Дрогобич, Львів, Станіславів, Бережани та Трускавець.
Створення революційного крила ОУН
У 1940 році Бандера очолив радикальне крило ОУН, відоме як ОУН-Б. У 1941 році на Другому конгресі українських націоналістів Бандеру обрали новим лідером всієї ОУН.
Під його керівництвом революційна ОУН взяла на себе провід у національній боротьбі за свободу українського народу.
30 червня 1941 року, після німецького захоплення Львова, соратники Бандери проголосили незалежну Українську державу.
Хоча це проголошення було відкинуте Адольфом Гітлером, а Бандеру заарештували та ув’язнили в концтаборі Заксенгаузен, сам акт проголошення незалежності став важливою символічною подією.
Створення УПА
Одним із досягнень Бандери було створення Української Повстанської Армії (УПА), яка здійснювала збройний опір у лісах і горах Західної України проти СРСР і Німеччини під час Другої світової війни.
Після закінчення війни УПА продовжувала боротьбу. Порівняно з іншими народами, саме українці виявилися найбільш наполегливими. У той час як інші нації склали зброю до кінця 40-х років, український масовий рух опору тривав до середини 1950-х років.
Степан Бандера після Другої світової війни
Після війни Бандера з родиною оселився в Мюнхені, Західна Німеччина, де організував центр Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН).
Він використовував фальшиві документи, щоб приховати своє минуле та зв’язки з нацистами. Бандера та його родина кілька разів переїжджали по Західній Німеччині, залишаючись поблизу Мюнхена.
У 1945 році Бандера був обраний до керівництва ОУН, а в 1947 році став головою організації. У лютому 1945 року на конференції ОУН-Б у Відні Бандеру призначили керівником Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН).
16 квітня 1946 року був заснований Антибільшовицький блок народів під керівництвом Ярослава Стецька, з яким також співпрацював Бандера. У травні 1953 року Бандеру обрали головою ОУН за кордоном.
В останні роки життя Бандера відвідував українські громади в еміграції у Великій Британії, Австрії, Бельгії, Голландії, Італії, Іспанії та Канаді.
Убивство агентом КДБ
15 жовтня 1959 року Степан Бандера був убитий у Мюнхені радянським агентом КДБ Богданом Сташинським. Під час суду над Сташинським було встановлено, що наказ про вбивство Бандери надійшов безпосередньо від голови КДБ Шелепіна.
Бандеру поховали на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені.
Дослідники життя Степана Бандери часто згадують сім (деякі – навіть десять) спроб замаху на його життя з кінця 1940-х до 1959 року.
