Народна артистка України Ауріка Ротару 22 жовтня відсвяткувала 67-річчя. З цієї нагоди, а також з нагоди 45-річчя музичної кар’єри, співачка влаштовує великий концерт у столичному Жовтневому палаці. Ексклюзивно для «Главкому» Ауріка Михайлівна надала сімейні архівні фотографії, реставровані її директором Ігорем. Крізь призму цих знімків зірка розповіла про дитинство, родину та творчий шлях. У день народження родина Ротару святкує потрійне щастя — племінниці Ауріки народили трьох хлопчиків в один день.
Дитинство в селі Маршинці: велика родина та перші кроки
Ауріка Ротару — наймолодша серед шести дітей Михайла Федоровича та Олександри Іванівни Ротарів. У родині троє сестер — Зінаїда, Софія та Лідія — і двоє братів — Анатолій та Євген. Дитинство пройшло в селі Маршинці Чернівецької області, де досі живуть брати Ауріки з сім’ями. Старша сестра Зінаїда мешкає в Кишиневі, Лідія — у Чернівцях, а Софія та Ауріка — в передмісті Києва.
Перші сімейні фото, надані Аурікою, датуються ще до її народження. На одному з них — старий батьківський будинок, де росли всі діти. «Це наш дім, де ми жили, — згадує співачка. — Наступні знімки — я з братом Євгеном. Ми сховалися від фотографині, бо думали, що це медсестра з уколами. Батьки вмовляли нас довго».
Ауріка росла з братами, бо сестри рано роз’їхалися. Зінаїда поїхала до Кишинева в школу для незрячих, де закінчила навчання і вийшла заміж. Софії було дев’ять, коли вона теж покинула дім. Лідія жила в Чернівцях. «З Женею ми були ближче, різниця в віці менша, — ділиться Ауріка. — У п’ять років нас запросили на чернівецьке телебачення. Сестри ще були вдома, ми поїхали втрьох. Сусіди збіглися до нас на «телебачення» — тоді це було подією».
Ще одне фото показує Ауріку в шкільному віці на подвір’ї батьківської хати з Лідією, Анатолієм та Євгеном. «Дитинство було щасливим, — каже співачка. — Батьки любили нас, хоч і працювали тяжко. У нас було господарство: вівці, гуси, індики. Я годувала курчат, зранку робила роботу, снідала і йшла до школи».
Село змінилося на краще: з’явилися нові будинки, люди працюють за кордоном і вкладають гроші в будівництво. Ауріка намагається приїжджати частіше, але робота заважає. Під час повномасштабної війни вона була там два місяці. Батьківська хата відремонтована, там живе брат Женя з дружиною та сином. Старша донька Жені — в Кишиневі.
Реставрація архівів: ідея директора та концертні сюрпризи
Ідея оцифрувати й реставрувати сімейні фото належить директору Ауріки Ігорю. «Я спершу казала: «Нащо? Кому це цікаво?», — сміється співачка. — А він: «Людям буде цікаво побачити тебе в дитинстві». Я дала згоду. На концерті покажуть ці фото під деякі пісні».
На одному з реставрованих знімків — Ауріка в художній самодіяльності клубу в Маршинцях. «Я любила народні танці, ми співали, — згадує вона. — Після 10 класу переїхала до Чернівців. Вісім років вчилася в Маршинцях, 9-10 — в Новоселиці, за 2 км. Ходили пішки, школа була молдавською».
Ще фото — Ауріка з батьками на 20-річчя. Сестра Зінаїда, старша на 16 років, живе в Кишиневі одна. «Всі чотири сестри — вдови, — зітхає Ауріка. — Ми з нею щодня дзвонимо. У червні цього року я їздила до неї. Пропонували переїхати до Чернівців, але вона звикла там, має друзів».
Початок кар’єри: від першого гонорару до «Черемошу»
Творчий шлях Ауріки Ротару відлічується з 1980 року, коли вона офіційно почала працювати в Чернівецькій філармонії. До того співала неофіційно, навчаючись у музичному училищі. «Їздила на концерти «на разових» — заплатили три рублі, — розповідає співачка. — Перший гонорар отримала в чотири роки: один рубль за пісню в сусідньому селі. Мене підняли на табуретку, поруч акордеоніст».
У Чернівцях Ауріка жила спершу в Софії, яка гастролювала. «Ми по-сестринськи говорили про справи, — згадує. — Потім Софія переїхала до Криму». Згодом Ауріка оселилася в Лідії. Саме там утворився дует: на концерті ансамблю «Черемош» керівник Леонід Затуловський почув їхню пісню «Primăvară» («Весна» румунською) і випустив на сцену в той же вечір.
Режисер урядових концертів Борис Шарварко запросив сестер до Києва в Палац «Україна». «Костюмів не було, видали в Будинку культури Чернівців, — сміється Ауріка. — То приїхали і заспівали». Перший приїзд до столиці стався раніше — на сольний концерт Софії. «Я пишалася нею: овації, квіти, компліменти. Від великого міста ніяково було, звикла до села».
У «Черемоші» до Ауріки ставилися як до молодшої: «Дитино, йди сюди». Там же працював Іво Бобул, нині її кум. «Він співав у ресторані, ми почули і запросили. Відтоді пішла його кар’єра».
Сестринські традиції: дуети, тріо та уроки від родичок
Фото «Сестри» фіксують спільні виступи. З Софією та Лідією Ауріка співала нечасто — на грандіозних заходах у Палаці «Україна» за запрошенням Шарварка чи на зйомках. «Збиралися в готелі, пили каву, розповідали новини — як у звичайній сім’ї», — каже співачка.
Від Софії Ауріка перейняла відповідальність: «До кожного концерту готується як до останнього». Від Лідії — вимогливість і вміння домовлятися. У 1980-х сестри гастролювали втрьох, але рідко.
Спільне фото з Австралії 1990-х показує тріо на тлі української діаспори в Сіднеї, Мельбурні та Канберрі. «Приймали чудово, — згадує Ауріка. — Таким складом були й в Ізраїлі».
Виклики радянської доби: відмова від партії та сучасні реалії
У радянські часи родину контролювали. Ауріці пропонували вступ до партії, але вона відмовилася: «Розуміла, що робитимеш, що скажуть. З батьком вчинили жорстоко — виключили з партії за ялинку на Старий Новий рік». Проблем не було, бо комсомолка, але безпартійна. Сестри теж.
Нещодавно з російського НТВ дзвонили з пропозицією програми про ювілей брата. «Я відмовилася: «Навіщо? Він не зірка», — каже Ауріка. — Під час війни з росіянами не спілкуюся. Родичів там немає».
Щодо Софії, чийої нерухомості в Москві та Ялті торкаються ЗМІ, Ауріка коментує стримано: «Видумки. Вона в Україні, в передмісті Києва. Переживає за хлопців, має фонд для ЗСУ». Зустрічаються як рідні: гуляють, дзвонять. «Не так часто через тривоги та підготовку до концерту, — зізнається співачка. — Дома песик чекає».
Про старшу сестру Ауріка говорить мало: «Кожен сам розповість, якщо захоче. Вона з нами, в Україні».
Особисте життя: родина, онучки та спогади про чоловіка
Ауріка разом з чоловіком Володимиром Пігачем (помер у 2005-му у 45 років) виховала доньку Анастасію. У неї дві доньки: Ауріці 13, Вероніці — 9. «Обидві грають у великий теніс, вивчають англійську в українській школі, — розповідає бабуся. — Вероніка ходить на вокал, любить співати. Я кажу: «Вчись!»».
Фото з чоловіком і маленькою Анастасією біля київського зоопарку нагадує про щасливі часи. Нині Ауріка живе одна за містом: «Виросла на землі, люблю квіти, пташок. Дітям залишила квартиру в Києві. Ввечері гуляю з собакою, спілкуюся з сусідами. Вони йдуть на мій концерт».
Творчий шлях: від дуету до сольної кар’єри
Сольна кар’єра почалася 1987-го в Києві після народження Анастасії. З чоловіком створили колектив, шукали репертуар. Композитор Олександр Тищенко написав перші пісні, записані професійно. На ювілейному концерті — прем’єра нової української композиції.
Нещодавно на фестивалі «Покоління» Ауріка заспівала «Червону руту» з новим аранжуванням. «Купили права на 20 років у сестри Івасюка, — пояснює. — Співаємо чесно. Просили її в Ізраїлі на благодійних гастролях».
Ауріка активно виступає для ЗСУ — сольно та з колегами. За кордоном концерти для переселенців: «Вони сумують за домом, бояться повертатися. В Ізраїлі розуміли — у них теж війна».
Благодійність і погляд на світ: надія на пробудження
Після обстрілів знаменитості кричать у соцмережах. Ауріка закликає Європу та Америку: «Прокиньтеся, побачте, що відбувається. Говорять багато, роблять повільно. Хлопці гинуть». Про зустріч Трампа з Путіним на Алясці: «Не дивилася, противно. Як він стелить червону доріжку».
На день народження найкращий подарунок — люди: їхні очі, оплески, любов. «Всі квіти гарні, нічого не колекціоную. Приходьте на концерт, співатиму для вас».
Родина Ротару святкує не лише ювілеї, а й народження трьох хлопчиків від племінниць Лідії та Анатолія. Ауріка Ротару продовжує ділитися душею через музику та спогади.
