Щорічно у другу суботу вересня Україна відзначає День українського кіно — професійне свято кінематографістів. Сучасний ренесанс вітчизняного кіно підтверджують глядачі та численні добірки. Суспільне зібрало 16 визнаних шедеврів: від класики Довженка до сучасних хітів. У це свято радимо зануритися у вітчизняний кінематограф, де через час ховаються перлини, варті перегляду, вивчення та натхнення.
Земля (1930, Олександр Довженко)
Легендарна стрічка, що принесла Довженку світову славу. Фільм — гімн праці, землеробству й людині. Режисер першим у світі кіно відтворив світогляд хліборобської нації: поетизацію природи та праці. Проста драма селянської родини під час колективізації оживає довгими пейзажними планами — тріумф форми над змістом.
За кордоном «Земля» тріумфувала (вивчається досі), критики звали Довженка «Гомером кінематографа». У СРСР — заборона до 1958-го через натуралізм, пантеїзм та слабке висвітлення класової боротьби. Ідеальний вибір для Дня українського кіно.
Тіні забутих предків (1965, Сергій Параджанов)
Ворожнеча гуцульських кланів. Серед помсти — чисте кохання Івана та Марічки. Масштабна варіація «Ромео і Джульєтти» за Коцюбинським з українським колоритом принесла Параджанову світову популярність. Фільм поєднує фольклор, містику та етнографію Карпат.
Стрічка шокує візуальною красою, ритуалами, аутентичністю. Параджанов створив поетичний шедевр, що вплинув на світове кіно. Обов’язковий для розуміння українського етнічного кіно.
Камінний хрест (1968, Леонід Осика)
Екранізація новел Стефаника. Трагедія селянина Івана Дідуха, який емігрує до Канади за кращим життям. Поєднання галицької поетичності, пейзажів та вірувань з «осучасненою» мораллю. Дідух вириває себе з «чорнозему» общини — несе хрест самотужки.
На межі італійського неореалізму та психологічної драми. Актуальний для тем еміграції та коріння. Фільм вражає глибиною, гру Костянтина Степанкова.
Вечір на Івана Купала (1968, Юрій Іллєнко)
Режисерський дебют Іллєнка — розкішний, багатозначний. Тут народився метод «поетичного кіно»: синтез народних традицій, культури та сучасної психіки. За Гоголем: реальність з небилицями, мрії збуваються, кара — у душі грішника.
Іллєнко відбудував цілий світ. Фільм формує естетику українського кіно 1960-х — магічний реалізм, фольклор. Не переказуйте сюжет — дивіться.
Білий птах з чорною ознакою (1971, Юрій Іллєнко)
Ризиковане кіно про боротьбу за соціалізм на Західній Україні перед та після Другої світової. Батько продає синів у батраки для виживання. Епос з автобіографічними рисами: міф дитинства в горах, перші переживання на трагічному тлі.
Поетична мова Іллєнка революційна. Фільм поєднує історію, фольклор, психологію. Героїчний дух народу на тлі репресій.
Іду до тебе… (1971, Микола Мащенко)
Лірична повість про кохання Лесі Українки до марксиста Мержинського. Після його смерті — «Одержима» за ніч. Сценарій Івана Драча. Маловідомий, недооцінений шедевр.
Фільм розкриває внутрішній світ поетеси, її боротьбу. Тонка гра акторів передає трагедію. Вартий перевідкриття для фанатів літератури в кіно.
Довгі проводи (1971, Кіра Муратова)
Євгенія Василівна віддала життя сину Сашку. З вільним часом з’являється залицяльник. Син їде до батька — повертається зміненим. Мати не знає, як відпустити.
Сімейна драма з Зінаїдою Шарко лежала на полиці. Випущена 1987-го — сенсація. Ексцентрична героїня стикається з реальністю. Універсальна тема материнства.
Пропала грамота (1972, Борис Івченко)
Ілюстрація українського архетипу: життєствердність, єдність народу, вічна оновлення. За Драчем, з Іваном Миколайчуком. Карнавальні символи, воля до життя. Шедевр з зірковим кастом. Актуальний завжди — дає надію. Класика психологічного кіно.
Вавилон-ХХ (1979, Іван Миколайчук)
Найкраща роль Миколайчука-режиссера. Марина Гримич: «архетипічний фільм про українців». Любов, смерть, гріх, гумор, філософ із цапом, скарби. Фольклорний сюжет з глибинами. Символ поетичного кіно. Усе про націю в одній стрічці.
Лісова пісня. Мавка (1980, Юрій Іллєнко)
Феєрія Лесі Українки: туга хвороби за «справжнім життям». Фантастика відображає реальність. Актуально в еру гаджетів — нагадує про плоть існування. Візуальний шедевр. Мавка втілює прагнення свободи.
Польоти уві сні та наяву (1982, Роман Балаян)
40-річчя Сергія Макарова. Кредо «брати, не давати» веде до краху. Драма творця: польоти мрій vs. побут. «Вільне кіно, що дихає». Огонько блискучий. Про художника в реальності.
Голод-33 (1991, Олесь Янчук)
1-й приз у Франції. Про Голодомор — тренд сучасного кіно до ран. Янчук голосно заявив про трагедію. Документація жаху. Початок чесного українського кіно.
Поводир (2013, Олесь Санін)
1930-ті: колективізація, Голодомор. Пітер — поводир сліпого кобзаря Івана Кочерги. Полювання НКВД. Мудрість vs. озлоблення. Епічний квест з музикою.
Плем’я (2014, Мирослав Слабошпицький)
Брутальний дебют: 20 глухих у жестовій мові, непрофесіонали. Три нагороди Канн («Тиждень критики»). Трилер про банду в інтернаті: грабежі, ґвалти, вбивства. Андрій закохується в наложницю ватажка. Шокуюче «підглядання».
Атлантида (2020, Валентин Васянович)
Перемога у Венеції, «Оскар»-кандидат. 2025-й: постапокаліпсис Донбасу після війни. ПТСР героя. Антиутопія про наслідки. Нагадування про сьогодення.
Мої думки тихі (2020, Антоніо Лукіч)
Звукорежисер Вадим записує звуки для ігор. Мрія про Канаду vs. мама-таксистка. Трагікомедія про сім’ю, мрії, оптимізм. Дебют з Лідаговським-Вітовською. Рекомендую всім.
